30 червня 2010 р. набув чинності довгоочікуваний Закон України «Про здійснення державних закупівель», який встановлює нові правові та економічні засади для проведення державних закупівель та покликаний ввести в цивілізоване русло цей процес в Україні. Традиційно сфера державних закупівель в Україні вважалась однією з найбільш корумпованих з точки зору незаконного маніпулювання бюджетними ресурсами. За останні десять років робились неодноразові спроби навести в ній лад шляхом прийняття та відміни різних нормативно-правових документів. Остання найбільш резонансна спроба датується 2008 роком, коли парламентом було відмінено попередній закон про держзакупівлі. Цей закон набув скандальної репутації через запроваджені ним непрозорі механізми здійснення закупівель, які створювали сприятливі передумови для корупційних дій. Після відміни цього закону сфера держзакупівель регулювалась відповідним Тимчасовим положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів, що викликало чимало дорікань з боку підприємців.
У лютому 2010 р. ВР прийняла новий Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», положення якого викликали критику з боку Європейської комісії та Світового банку. Президент В.Янукович наклав вето на цей закон та разом зі своїми пропозиціями відправив його на доопрацювання. Протягом квітня - травня Мінекономіки та апарат віце-прем‘єр міністра С.Тігіпка доопрацьовували законопроект на основі висловлених пропозицій. В результаті, 1 червня 2010 р. Верховна Рада прийняла закон в новій редакції з урахуванням президентських зауважень та міжнародних рекомендацій. Цей нормативний акт повинен сприяти створенню конкурентного середовища у сфері державних закупівель, а також ефективному використанню державних коштів.
Новий закон містить низку принципових новацій у процедурах державних закупівель, які суттєво змінюють нормативне регулювання цього процесу. Головною новацією закону є розмежування функцій вироблення державної політики та контролю за здійсненням держзакупівель. Перша закріплена за Міністерством економіки, друга покладена на Антимонопольний комітет України як орган оскарження. Законом також запроваджується удосконалений механізм оскарження, який є більш детальним та зрозумілим. Разом з цим, виникають сумніви щодо спроможності АМКУ неупереджено та професійно виконувати ці функції, враховуючи його нинішній статус, перевантаженість поточною роботою та новизну цих функцій для нього.
Крім того, у законі розширено перелік коштів, які підпадають до категорії державних та вимагають проведення відповідних процедур при закупівлі товарів та послуг за їх рахунок. Так, до переліку включені фінансові ресурси, що надаються в рамках кредитів міжнародних організацій та іноземних банків. Також розширився перелік підприємств, які повинні використовувати процедури держзакупівель. До нього включені комунальні підприємства, їх дочірні підприємства, а також об‘єднання державних та інших підприємств, на які поширюється дія нового закону.
Іншою новацією закону є закріплення «принципу недискримінації», який полягає у наданні однакових умов українським та іноземним учасникам процесу держзакупівель. Нормативна фіксація цього принципу в національному законодавстві випливає із зобов‘язань України в рамках СОТ, а також вимог, які висуває до України Євросоюз в рамках переговорів щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Таким чином, таке нововведення може вважатись наступним кроком в напрямку подальшої гармонізації українського законодавства з міжнародними стандартами. На практиці воно повинно сприяти створенню конкурентного середовища у сфері державних закупівель та підвищенню інвестиційної привабливості України для іноземців. У той же час, цей принцип несе певні ризики для вітчизняних виробників, які можуть не витримати конкуренцію з іноземними компаніями.
Оцінюючи запроваджені новою редакцією закону зміни, можна констатувати, що вони створюють в цілому позитивні передумови для зменшення простору для корупційних дій у сфері державних закупівель. Разом з тим, становлення цивілізованої практики у сфері державних закупівель потребуватиме ще значного часу, оскільки вимагатиме прийняття спеціальних підзаконних нормативних актів для регулювання процедур державних закупівель в окремих сферах. Крім того, як підтверджують українські реалії, наявність лише прогресивних законодавчих рамок може виявитись недостатньою для ефективного державного регулювання цієї сфери, яке крім цього потребує також утвердження сталої правозастосовної практики.
[1] Статтю підготовлено в рамках проекту "Виконання Порядку денного Асоціації (ПДА) між Україною і ЄС: експертний погляд", який виконує Консорціум аналітичних центрів у складі УНЦПД, Інституту економічних досліджень та політичних консультацій (ІЕД) та Центру політико-правових реформ (ЦППР) за підтримки Європейської програми Міжнародного фонду "Відродження". Медійну підтримку проекту надає МГО "Інтерньюз-Україна". Проект здійснюється у співпраці з Громадською експертною радою при Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС.
Немає коментарів:
Дописати коментар