Приєднання України до Європейського Енергетичного співтовариства: економічний аспект

Дмитро Науменко, Експерт Інституту економічних досліджень та політичних консультацій[i]

15 грудня 2010 року Україна офіційно завершила процес приєднання до договору про заснування Енергетичного співтовариства ЄС та країн Південно-Східної Європи після ратифікації Парламентом відповідного закону[ii]. З 1 лютого 2011 року Україна офіційно стала повноправним членом Співтовариства. Як з боку представників України, так і з боку офіційних осіб ЄС впродовж останніх місяців лунали оптимістичні заяви щодо перспектив, які відкриваються перед Україною після адаптації вітчизняного законодавства до норм відповідних Директив ЄС.

Взаємне відкриття європейського та вітчизняного енергетичних ринків дійсно створює ряд можливостей для розвитку українського енергетичного сектору, особливо у питанні залучення зовнішніх інвестицій для модернізації основних засобів. Однак для практичної реалізації цього шансу Україна має виконати ряд вимог acquis communautaire ЄС, які передбачають створення спільного правового поля на енергетичних ринках країн-членів Енергетичного співтовариства. Детальний їх аналіз вказує на те, що для отримання статусу повноцінного гравця на європейському енергетичному ринку Україні доведеться у доволі стислі строки імплементувати низку складних законодавчих норм, що часто суперечать усталеній в Україні практиці. Враховуючи цей факт, спробуємо дати коротку оцінку того, як вплине потенційна зміна законодавства на розвиток найбільших сегментів енергетичного ринку України.

По-перше, Україна зобов’язалася до 1 січня 2012 року створити умови для вільного вибору споживачами газу та електроенергії, що використовують їх не для власних побутових потреб, постачальника, в тому числі іноземного з країн-учасниць Енергетичного співтовариства, а з 1 січня 2015 року надати таке право всім споживачам. Де-юре Україна вже прийняла новий Закон «Про засади функціонування ринку природного газу»[iii], що встановлює нові правила конкуренції на цьому ринку і в цілому відповідає положенням Директиви 2003/55/ЕС. Імплементація цих норм де-факто відкриє внутрішній газовий ринок України для постачальників з інших країн, а державний монополіст НАК «Нафтогаз України» буде розділений на окремі компанії, що займатимуться видобуванням, транзитом, транспортуванням і збутом природного газу. Це призведе до створення конкурентних умов роботи в сегментах постачання природного газу комерційним споживачам та забезпечення рівного доступу постачальників природного газу до газотранспортної інфраструктури. Очікується, що виділення із структури НАК «Нафтогаз» окремої компанії, яка стане оператором газотранзитної інфраструктури, дозволить розпочати процес залучення зовнішніх інвестицій, оскільки у такому випадку інвестори отримають гарантії повернення вкладених коштів.

Водночас держава збирається зберегти контроль над ціноутворенням на газ внутрішнього видобутку і постачанням його населенню та теплогенеруючим компаніям через окремого оператора, щоб запобігти різкому зростанню роздрібних цін на газ і тепло для домогосподарств. Такий намір суперечить зобов’язанню України надати право вільного вибору постачальника всім споживачам з 2015 року, а також знижує мотивацію іноземних інвесторів вкладати кошти в розвідку і видобуток природного газу в Україні, що може зашкодити національним інтересам країни.

По-друге, зобов’язання передбачають створення конкурентного ринку електроенергії, який має базуватися на європейській моделі, побудованій на двосторонніх контрактах між постачальниками і споживачами електроенергії та балансуючому ринку для покриття пікових навантажень. Наразі Україна має оптовий ринок електроенергії, створений за моделлю «єдиного пулу», де державний оператор (ДП «Енергоринок») купує всі обсяги електроенергії за регульованою ціною і потім продає її постачальникам (обленерго). При цьому держава з метою субсидування населення з політичних мотивів створила значний ціновий розрив між цінами електроенергії для промисловості і домогосподарств, а також не враховує в ціні інвестиційну складову, що протягом останніх десятиріч фактично заблокувало процес модернізації генеруючих і передавальних потужностей вітчизняної енергетики.

Адаптація вітчизняного ринку електроенергії відповідно до європейських вимог передбачає докорінні зміни нині діючого Закону України «Про електроенергетику»[iv], де мають бути виписані принципи конкурентного ринку електроенергії. Де-юре особливих проблем виникнути не повинно, оскільки сьогодні у Верховній Раді вже знаходяться відповідні законопроекти, і їх прийняття є лише справою політичної волі. Проте де-факто реалізація Директив ЄС, що встановлюють вимоги до забезпечення інвестування в об’єкти системи енергопостачання і інфраструктури, а також ряд жорстких екологічних вимог до генеруючих компаній означає, що Україні доведеться інвестувати значні кошти в оновлення застарілих генеруючих потужностей. За різними оцінками сума таких інвестицій коливається від 15 до 25 млрд дол. США впродовж наступних 7 років. Очевидно, що держава не буде спроможна виділити такі кошти з Державного бюджету, а тому найближчим часом слід очікувати приватизації державних електрогенеруючих компаній, створення конкурентного ринку електроенергії із адекватним ціноутворенням та залучення приватних інвесторів до розвитку галузі. Також проблемним питанням залишається інтеграція енергосистеми України до єдиної європейської енергопередавальної системи (ETNSO-E). Для цього необхідно виконати План дій з приєднання України до ETNSO-E і також залучити відповідні інвестиції протягом наступних п’яти років.

По-третє, Україна взяла на себе зобов’язання щодо розвитку відновлюваних джерел енергії. Наразі Україна вже має розвинене базове законодавство, що регулює це питання, а також достатньо високі пільгові (так звані «зелені») тарифи на електроенергію з відновлюваних джерел, що вже викликали сильний інтерес інвесторів до розвитку цього сегменту ринку електроенергії. Залишається неврегульованим ряд специфічних питань, зокрема питання регулювання доступу об’єктів відновлюваної енергетики до електропередавальних мереж та дозвільна процедура щодо встановлення таких об’єктів, що уможливлює державне втручання на цьому ринку. Можна очікувати, що після адаптації національного законодавства ці невизначеності будуть вирішені.

Таким чином, вступ до Енергетичного співтовариства буде мати такі наслідки для розвитку енергетичного ринку України:

1. Споживачі газу та електроенергії зможуть вільно обирати постачальників, виходячи з найбільш вигідних умов і ціни;
2. Постачальники газу та електроенергії з країн-членів Енергетичного співтовариства отримають право виходу на ринок України, і навпаки. Це створить умови для конкуренції між постачальниками за споживача всередині країни та відкриє можливості для вітчизняних постачальників вільно продавати газ та електроенергію на європейському газовому ринку (що особливо актуально для експорту електроенергії до країн ЄС);
3. Створить єдине правове поле для вирішення можливих конфліктів з постачальниками енергоносіїв. Це посилить переговорну позицію України на міжнародній арені та буде стримувати державних посадовців від укладання непрозорих угод на енергетичному ринку;
4. Україна буде змушена провести у короткий строк кропітку роботу по адаптації національного законодавства до європейських норм, забезпечити їх реальну імплементацію та зробити значні інвестиції в модернізацію енергетичної інфраструктури для забезпечення технічної можливості торгівлі енергоресурсами в рамках Енергетичного співтовариства (зокрема синхронізацію електропередавальних мереж з ETNSO-E, модернізацію національної ГТС тощо).

В будь-якому випадку нинішнє приєднання України до організації Енергетичного співтовариства є і буде залишатися у середньостроковій перспективі доброю можливістю для модернізації національного енергетичного ринку та економіки країни в цілому. І лише від наступних реальних кроків нашої держави буде залежати, чи зможе Україна отримати вигоди від вступу до цієї впливової організації, чи ні.

---

[i] Статтю підготовлено в рамках проекту "Виконання Порядку денного Асоціації (ПДА) між Україною і ЄС: експертний погляд", який виконує Консорціум аналітичних центрів у складі УНЦПД, Інституту економічних досліджень та політичних консультацій (ІЕД) та Центру політико-правових реформ (ЦППР) за підтримки Європейської програми Міжнародного фонду "Відродження". Медійну підтримку проекту надає МГО "Інтерньюз-Україна". Проект здійснюється у співпраці з Громадською експертною радою при Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС.

[ii] Закон України №2787 від 15 грудня 2010 року «Про ратифікацію Протоколу про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства»

[iii] Закон України №2467 від 8 липня 2010 року «Про засади функціонування ринку природного газу»

[iv] Закон України №575/97 від 16 жовтня 1997 року «Про електроенергетику»

Приєднання України до Енергетичного співтовариства: нові можливості та нова відповідальність

Євгеній Раздорожний, 

Експерт Інституту економічних досліджень та політичних консультацій

24 вересня 2010 р. дійшов до свого логічного завершення дворічний переговорний процес щодо приєднання України до Енергетичного співтовариства. Міністр палива та енергетики України Ю. Бойко підписав у м. Скоп‘є (Македонія) відповідний протокол, який юридично формалізував приєднання України до договору про Енергетичне співтовариство. Для остаточного набуття чинності цим протоколом необхідна його ратифікація Верховною Радою України.

Приєднання стало можливим після виконання Україною низки передумов, висунутих країнами Енергетичного співтовариства, ключовими серед яких були здійснення комплексу заходів з підвищення ядерної безпеки українських АЕС відповідно до вимог МАГАТЕ, а також гармонізація законодавства України у газовій сфері із нормами відповідних директив ЄС.

Перша передумова була виконана ще у лютому 2010 р., коли в Україні було завершено реалізацію Спільного проекту ЄК-МАГАТЕ-Україна з оцінки безпеки українських атомних електростанцій, яка підтвердила відповідність енергоблоків вимогам міжнародних стандартів з ядерної безпеки. Виконання другої передумови відбулось у липні 2010 р., коли Верховна Рада прийняла закон “Про засади функціонування ринку природного газу”. Цей закон визначає нормативну базу для створення конкурентної моделі ринку газу в Україні. Зокрема, він встановлює принципи нової моделі організації українського газового ринку, які відповідають положенням європейських газових директив (Директива 2003/55/ЕС, Регламент ЕС 1775/2005), а саме: відкриття ринку газу, відокремлення функцій транспортування, постачання, розподілу та зберігання природного газу, надання рівних можливостей для доступу третіх сторін до ГТС та ПСГ в Україні, створення незалежного регулятора на ринку газу.

Приєднання України до Енергетичного співтовариства відкриває для неї як нові перспективи, так і накладає серйозну відповідальність у реформуванні національного енергетичного сектору та забезпеченні надійності поставок енергоносіїв до країн ЄС.

Як сторона Договору про Енергетичне співтовариство Україна отримує доступ та стає повноправним учасником внутрішнього ринку електроенергії та газу Євросоюзу. Українські газотранспортна та електрична мережі стають частинами європейських, що вимагатиме від України системної роботи з підвищення їх рентабельності та досягнення їх відповідності сучасним вимогам екологічної безпеки. Енергетичний сектор України функціонуватиме в рамках загальної регуляторної бази ЄС, що повинно забезпечити прозорі механізми формування тарифів на енергоносії та дотримання правил конкуренції, а також суттєво сприятиме залученню інвестицій в енергетичну галузь. Це у свою чергу відкриває шлях до реалізації домовленостей між Україною та ЄС щодо модернізації української ГТС. Але для цього буде необхідно продовжувати послідовну роботу з подальшої адаптації українського законодавства до відповідних норм Євросоюзу.

Крім того, формування спільного енергетичного ринку між Україною та ЄС об‘єктивно посилює позиції України в ситуації можливого тиску на її енергетичний сектор з боку постачальників енергоресурсів. Договором також передбачається можливість взаємодопомоги між країнами співтовариства на випадок зриву поставок з боку країн-постачальників.

Таким чином, приєднання України до Енергетичного співтовариства спонукає український уряд до комплексного реформування енергетичного сектору, що відкриває можливості для створення в Україні сучасної моделі енергетичного ринку, модернізації існуючих газотранспортних та електричних мереж, а також для більш ефективного використання наявного експортного та транзитного потенціалу України. Крім того, входження України до внутрішнього енергетичного ринку Євросоюзу є фактичним початком реалізації концепції секторальної інтеграції України до ЄС, яка закладена в майбутню Угоду про асоціацію.

Довідково: Договір про створення Енергетичного співтовариства був підписаний у 2005 р. в Афінах між Євросоюзом та країнами Південно-Східної Європи (Албанія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Сербія, Чорногорія, Хорватія та Косово (під адміністрацією ООН)). Метою створення Енергетичного співтовариства було запровадження спільних правових рамок функціонування енергетичних ринків шляхом поширення регуляторної бази ЄС на країни-партнери для їх подальшого інтегрування у внутрішній енергоринок ЄС. Крім того, Енергетичне співтовариство покликано сприяти підвищенню надійності поставок енергоресурсів до ЄС та країн-партнерів через розвиток нових маршрутів транспортування природного газу з Каспійського регіону, Північної Африки та Близького сходу, а також розробку розташованих у цих регіонах родовищ нафти та газу.