Відмова від перехресного субсидування — необхідна умова реформування ринку електроенергії

Ірина Коссе, старший дослідник Інституту економічних досліджень та політичних консультацій

Реформування ринку електроенергії та скасування перехресного субсидування тарифів містяться в зобов’язаннях, які Україна взяла перед Євросоюзом. Зокрема, у Порядку денному про асоціацію записана вимога до України продовжувати реформу тарифу на електроенергію та заходи, які б гарантували повну оплату за постачання електроенергії.

Ринок електроенергетики України - це ринок природної монополії, який відрізняється використанням перехресного субсидування. Перехресне субсидування - це ситуація, коли тарифи на окремі види послуг значно перевищують їх економічно обґрунтований рівень, тоді як тарифи на інші послуги не покривають навіть витрат на їх надання. В випадку ринку електроенергії тарифи для промислових споживачів значно вищі за ринкову ціну, а тарифи для населення не покривають навіть половини витрат.

Така ситуація шкодить як промисловим, так і побутовим споживачам. Промислові споживачі вимушені платити високу ціну за спожиту електроенергію, що знижує їх прибутки та збільшує вартість продукції, а населення не має стимулів до енергозбереження. Також через перехресне субсидування відсутня мотивація та кошти для оновлення інфраструктури у компаній, що її експлуатують. Штучне стримування тарифів для населення і стрімке їх зростання для промисловості призводить до того, що населення несе значно більше цінове навантаження, ніж у разі економічно обґрунтованого рівня тарифів на електроенергію для побутових споживачів з одночасним наданням адресної соціальної допомоги малозабезпеченим верствам населення.

Ринок електроенергії в Україні побудований за моделлю «єдиного пулу», або «єдиного покупця». Генеруючі компанії виробляють електроенергію і продають її ДП «Енергоринок», який, в свою чергу, продає її розподільчим компаніям (обленерго і незалежним постачальникам). «Енергоринок» також веде облік електроенергії та адмініструє систему платежів, а «Укренерго» здійснює технічну підтримку. Далі обленерго та незалежні постачальники розподіляють електроенергію між роздрібними та великими промисловими споживачами.

Постачальники електроенергії купують її на Оптовому ринку електроенергії (ОРЕ) і поділяються на тих, хто постачає за фіксованою ціною (регульованим тарифом, який встановлює НКРЕ), і тих, хто працює за ціновими заявками (нерегульованим тарифом, який визначається на конкурентному ринку). Постачальники за регульованим тарифом – це обленерго, на ОРЕ вони складають більшість. Постачальники за нерегульованим тарифом - це, в основному, промислові підприємства, які купують електроенергію для своїх потреб, або компанії-посередники, які купують електроенергію на оптовому ринку і перепродають її великим споживачам. Обсяги електроенергії, якою вони торгують, незначні і становлять близько 10% від загального обсягу.[1]

Для компенсації збитків енергокомпаніям, які постачають за регульованим тарифом, НКРЕ застосовує систему дотаційних сертифікатів. В серпні 2011 року 90% дотацій на постачання електроенергії становили дотації населенню та населеним пунктам. Тарифи споживачам встановлюються відповідно до категорії напруги та групи споживачів. Роздрібні тарифи першої (35 кВ та вище) та другої категорії визначаються компаніями-постачальниками на основі середньої закупівельної ціни та тарифів на передачу енергії, які встановлюються НКРЕ. Роздрібні тарифи для інших категорій регулюються НКРЕ відповідно до «Методології та процедури встановлення роздрібних тарифів на електроенергію, передачу з низькою напругою та регульованих тарифів для постачальників електроенергії».

Розрахунок  тарифів  на  електроенергію  –  це  складний  процес  із  великою  кількістю формул.  Причому  кінцевий  споживач  (населення) не отримує інформації про складові частини тарифу,  встановленого НКРЕ. До складу роздрібного тарифу на електроенергію входять: прогнозована оптова ринкова та середня закупівельна ціна електроенергії, фактична ціна закупівлі на ОРЕ, граничні рівні коефіцієнтів нормативних технологічних витрат електроенергії в електричних мережах (окремо для кожного обленерго), тарифи на передачу електроенергії місцевими електромережами (окремо для кожного обленерго), тарифи на постачання електричної енергії за регульованим тарифом, сума дотацій та обсяг закупівлі електроенергії на ОРЕ, коефіцієнт складності при постачанні електроенергії споживачам 2 групи, тобто населенню. Простежити, наскільки тарифи на електроенергію покривають витрати, дуже складно.

В умовах зростання вартості виробництва і транспортування електроенергії стримування росту тарифів призвело до того, що на початок 2011 року населення відшкодовувало лише 24% витрат (за даними НКРЕ). На фоні погіршення економічної ситуації в країні та світі це ще більше погіршило фінансове становище підприємств галузі.

Одним із виходів із такої ситуації є впровадження повномасштабного конкурентного ринку, який дасть можливість розширити економічну свободу не лише учасникам оптового ринку, але і споживачам. Такий ринок дозволить краще стимулювати інвестиції, відображати витрати у ціні, підвищити ефективність роботи та інтегруватися до європейського ринку.  Двосторонні договори, які пропонуватимуться виробниками, будуть відображати залежність дійсних витрат виробників від сезону, періодів доби або інших умов. А ціни, що сплачуватимуться споживачами, – характеристики їх попиту (графік навантажень, обсяг).

В Директиві 2003/54/ЕС йдеться про те, що споживачі повинні мати можливість отримати інформацію про тарифи, яка має бути опублікована до введення їх в дію. Уряд має гарантувати постачання електроенергії за прийнятними, легко і чітко порівнюваними, прозорими цінами. Умовою виконання цієї Директиви є прийняття Закону «Про засади функціонування ринку електричної енергії в Україні», який знаходиться в розробці. НКРЕ також розробив проект постанови «Про затвердження Методики формування необхідного доходу ліцензіатів з передачі електричної енергії місцевими електромережами та тарифу на постачання електроенергії». Постанова набере чинності протягом 3 місяців після внесення змін до Закону України «Про природні монополії».

Директива 2005/89/ЕС вимагає, щоб усі заходи уряду, спрямовані на безперебійне постачання, були недискримінаційними і враховували їх можливий вплив на ціну електроенергії для кінцевих споживачів. Розпорядженням Кабміну №733-р від 3.08.11 р. передбачалося до 1.01.12 р. розробити заходи із забезпечення безпеки електропостачання та інвестування в інфраструктуру відповідно до вимог Директиви. Ці заходи досі знаходяться в розробці.

При встановленні економічно обґрунтованого рівня тарифів на електроенергію для побутових споживачів необхідно подбати про соціально незахищені верстви населення, передбачивши реформування системи соціального захисту, зокрема, надання адресної соціальної допомоги[2].

Коментар підготовлено в рамках проекту "Економічні аспекти Європейської інтеграції України крізь призму виконання пріоритетів ПДА: експертний аналіз, рекомендації та публічна дискусія", який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій (ІЕД) за підтримки Європейської програми Міжнародного фонду "Відродження". Проект здійснюється у співпраці з Громадською експертною радою при Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС.

---

[1]    http://www.er.gov.ua/doc.php?f=2562

[2]     Хандріх Л., Бетлій О. Принципи і способи функціонування адресної соціальної допомоги: рекомендації для України, Консультативна робота №7, жовтень 2008.

Незалежність НКРЕ – необхідна умова регулювання монополій

Ірина Коссе, старший дослідник Інституту економічних досліджень та політичних консультацій

Дискусії щодо реформування паливно-енергетичного комплексу тривають в Україні протягом останніх п’яти років. Відповідно до міжнародного досвіду реформа повинна включити запровадження сучасних механізмів регулювання ринків природних монополій і утворення незалежного органу регулювання. Тільки незалежний регуляторний орган здатний балансувати інтереси всіх учасників енергетичного ринку та забезпечувати їх прозорі взаємовідносини.

На сьогодні регулятором ринку ПЕК є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕ) та повинна діяти як незалежний регулятор. Разом із тим, незалежність українського регулятора несе в собі значні ризики, особливо щодо визначення тарифів на послуги, які найчастіше встановлюються на основі політичної доцільності, а не економічних потреб постачальників послуг.

Однією з головних причин необхідності закріплення реальної незалежності НКРЕ є те, що Комісія регулює діяльність природних монополій в енергетичній галузі. Вона розробляє умови і правила здійснення підприємницької діяльності в сфері природної монополії на ринку газу (НАК «Нафтогаз України»).

Незалежність регулятора є також в переліку зобов’язань[1] щодо реформування енергетичного ринку, які Україна взяла на себе, приєднавшись 1 лютого 2011 року до Договору про Енергетичне Співтовариство. Згідно з нормами ЄС, регулятор повинен забезпечувати справедливу і прозору взаємодію між державою, бізнесом та споживачами енергетичних ресурсів. Дотримання зобов’язань по Договору про Енергетичне співтовариство також важливе з огляду на те, що на них засновані розділи про енергетику в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС (що також включає в себе компонент глибокої та всебічної зони вільної торгівлі).

Посилення вимог до незалежності регуляторного органу відбулося у Третьому законодавчому пакеті ЄЕС з реформи енергетичних ринків[2], що набув чинності 3 березня 2011 року. Зокрема, регулятор повинен мати окремий юридичний статус, функціональну незалежність щодо будь-якого державного чи приватного підприємства та окремо виділені бюджетні ресурси і автономію у їх використанні.

В Україні незалежність НКРЕ викликає певні сумніви. Комісія в своїй діяльності керується законами України, указами Президента та постановами Кабінету Міністрів, які закріплюють її незалежність від органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб’єктів господарювання, а також політичних партій, інших об’єднань громадян чи їх органів.

В той же час кадрова політика Комісії залежить від Президента України: він призначає та звільняє з посади Голову та членів НКРЕ. Підстави дострокового припинення їх повноважень визначені в Законі України «Про природні монополії». Член комісії не може бути власником корпоративних прав суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, у сфері діяльності відповідної комісії. В якості державних службовців члени комісій та працівники апарату комісій не можуть бути близькими родичами чи свояками осіб, яким вони безпосередньо підпорядковані, не можуть використовувати свої службові повноваження з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб. Також забороняється займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю і входити до складу органу управління чи наглядацької ради бізнес-структур. Слід відзначити, що за новою версією Закону «Про державну службу», яка набуде чинності 1 січня 2013 року, державні службовці не можуть бути членами політичних партій.

Означених норм цілком достатньо для незалежної роботи членів НКРЕ, проте недостатньо для фінансової незалежності Комісії. Фінансування витрат на забезпечення діяльності Комісії відбувається за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету. План видатків НКРЕ затверджує Голова за погодженням з Міністерством фінансів. Видатки НКРЕ зазвичай є нижчими, ніж кошти, які надходять від плати за ліцензії, що були видані НКРЕ.

Проведений аналіз українського законодавства та його відповідності європейським нормам дозволяє сформулювати такі рекомендації:

·         для підвищення фінансової незалежності Комісії необхідно створити спеціальний фонд Державного бюджету для фінансування НКРЕ, до якого зараховувати надходження від плати за видані НКРЕ ліцензії. Такий крок може збільшити фінансову незалежність Комісії і гарантувати цільове використання цих коштів.

·         для підвищення прозорості і зрозумілості для громадськості роботи НКРЕ слід зобов’язати Комісію надавати інформацію про поточний стан на ринку, обґрунтування тарифів, аналіз видачі ліцензій, плани на наступний рік у щорічному звіті НКРЕ, який повинен бути оприлюднений на сайті Комісії. До процесу формування проектів рішень потрібно залучати компанії, які працюють на цьому ринку, інші органи влади та неурядовий сектор. Також необхідно проводити щорічний зовнішній аудит регулятора.

·         для підвищення ефективності роботи НКРЕ слід встановити економічно обґрунтований рівень тарифів на послуги (зокрема на газ та електроенергію). При цьому в майбутньому в тарифах необхідно враховувати інвестиційну складову, що дозволить компаніям збільшити інвестиції в покращення ефективності системи та збільшення якості наданих послуг.

Крім того, можна сформулювати такі загальні вимоги до регуляторного органу: автономність, компетентність та відповідальність. Регулятор має бути незалежним від політичного впливу та бізнес-інтересів, мати реальну можливість впливати на учасників ринку, забезпечуючи відкриту і чесну конкуренцію, та бути відповідальним перед громадськістю. Вирішення проблеми незалежного регулятора на енергетичному ринку України дозволить зробити важливий крок на шляху реформування паливно-енергетичного комплексу, демонополізації ринків та встановлення економічно обґрунтованих тарифів.

Коментар підготовлено в рамках проекту "Економічні аспекти Європейської інтеграції України крізь призму виконання пріоритетів ПДА: експертний аналіз, рекомендації та публічна дискусія", який ІЕД виконує за підтримки Європейської програми Міжнародного фонду "Відродження". Проект здійснюється у співпраці з Громадською експертною радою при Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС.

---

[1] наприклад, до 01.07.11 впровадити Директиви 2001/77/ЕЕС та 2003/30/ЕС та до 01.01.12 Директиви 2003/55/ЕС, 2004/67/ЕС, 2003/54/ЕС, 2005/89/ЕС, 1999/32/ЕС, Регламенти №1228/2003 та №1775/2005 та Рішення Комісії 2006/770/ЕС

[2] Директиви 2009/72/ЄС, 2009/73/ЄС, Регламенти 713/2009, 714/2009, 715/2009

Приєднання України до Європейського Енергетичного співтовариства: економічний аспект

Дмитро Науменко, Експерт Інституту економічних досліджень та політичних консультацій[i]

15 грудня 2010 року Україна офіційно завершила процес приєднання до договору про заснування Енергетичного співтовариства ЄС та країн Південно-Східної Європи після ратифікації Парламентом відповідного закону[ii]. З 1 лютого 2011 року Україна офіційно стала повноправним членом Співтовариства. Як з боку представників України, так і з боку офіційних осіб ЄС впродовж останніх місяців лунали оптимістичні заяви щодо перспектив, які відкриваються перед Україною після адаптації вітчизняного законодавства до норм відповідних Директив ЄС.

Взаємне відкриття європейського та вітчизняного енергетичних ринків дійсно створює ряд можливостей для розвитку українського енергетичного сектору, особливо у питанні залучення зовнішніх інвестицій для модернізації основних засобів. Однак для практичної реалізації цього шансу Україна має виконати ряд вимог acquis communautaire ЄС, які передбачають створення спільного правового поля на енергетичних ринках країн-членів Енергетичного співтовариства. Детальний їх аналіз вказує на те, що для отримання статусу повноцінного гравця на європейському енергетичному ринку Україні доведеться у доволі стислі строки імплементувати низку складних законодавчих норм, що часто суперечать усталеній в Україні практиці. Враховуючи цей факт, спробуємо дати коротку оцінку того, як вплине потенційна зміна законодавства на розвиток найбільших сегментів енергетичного ринку України.

По-перше, Україна зобов’язалася до 1 січня 2012 року створити умови для вільного вибору споживачами газу та електроенергії, що використовують їх не для власних побутових потреб, постачальника, в тому числі іноземного з країн-учасниць Енергетичного співтовариства, а з 1 січня 2015 року надати таке право всім споживачам. Де-юре Україна вже прийняла новий Закон «Про засади функціонування ринку природного газу»[iii], що встановлює нові правила конкуренції на цьому ринку і в цілому відповідає положенням Директиви 2003/55/ЕС. Імплементація цих норм де-факто відкриє внутрішній газовий ринок України для постачальників з інших країн, а державний монополіст НАК «Нафтогаз України» буде розділений на окремі компанії, що займатимуться видобуванням, транзитом, транспортуванням і збутом природного газу. Це призведе до створення конкурентних умов роботи в сегментах постачання природного газу комерційним споживачам та забезпечення рівного доступу постачальників природного газу до газотранспортної інфраструктури. Очікується, що виділення із структури НАК «Нафтогаз» окремої компанії, яка стане оператором газотранзитної інфраструктури, дозволить розпочати процес залучення зовнішніх інвестицій, оскільки у такому випадку інвестори отримають гарантії повернення вкладених коштів.

Водночас держава збирається зберегти контроль над ціноутворенням на газ внутрішнього видобутку і постачанням його населенню та теплогенеруючим компаніям через окремого оператора, щоб запобігти різкому зростанню роздрібних цін на газ і тепло для домогосподарств. Такий намір суперечить зобов’язанню України надати право вільного вибору постачальника всім споживачам з 2015 року, а також знижує мотивацію іноземних інвесторів вкладати кошти в розвідку і видобуток природного газу в Україні, що може зашкодити національним інтересам країни.

По-друге, зобов’язання передбачають створення конкурентного ринку електроенергії, який має базуватися на європейській моделі, побудованій на двосторонніх контрактах між постачальниками і споживачами електроенергії та балансуючому ринку для покриття пікових навантажень. Наразі Україна має оптовий ринок електроенергії, створений за моделлю «єдиного пулу», де державний оператор (ДП «Енергоринок») купує всі обсяги електроенергії за регульованою ціною і потім продає її постачальникам (обленерго). При цьому держава з метою субсидування населення з політичних мотивів створила значний ціновий розрив між цінами електроенергії для промисловості і домогосподарств, а також не враховує в ціні інвестиційну складову, що протягом останніх десятиріч фактично заблокувало процес модернізації генеруючих і передавальних потужностей вітчизняної енергетики.

Адаптація вітчизняного ринку електроенергії відповідно до європейських вимог передбачає докорінні зміни нині діючого Закону України «Про електроенергетику»[iv], де мають бути виписані принципи конкурентного ринку електроенергії. Де-юре особливих проблем виникнути не повинно, оскільки сьогодні у Верховній Раді вже знаходяться відповідні законопроекти, і їх прийняття є лише справою політичної волі. Проте де-факто реалізація Директив ЄС, що встановлюють вимоги до забезпечення інвестування в об’єкти системи енергопостачання і інфраструктури, а також ряд жорстких екологічних вимог до генеруючих компаній означає, що Україні доведеться інвестувати значні кошти в оновлення застарілих генеруючих потужностей. За різними оцінками сума таких інвестицій коливається від 15 до 25 млрд дол. США впродовж наступних 7 років. Очевидно, що держава не буде спроможна виділити такі кошти з Державного бюджету, а тому найближчим часом слід очікувати приватизації державних електрогенеруючих компаній, створення конкурентного ринку електроенергії із адекватним ціноутворенням та залучення приватних інвесторів до розвитку галузі. Також проблемним питанням залишається інтеграція енергосистеми України до єдиної європейської енергопередавальної системи (ETNSO-E). Для цього необхідно виконати План дій з приєднання України до ETNSO-E і також залучити відповідні інвестиції протягом наступних п’яти років.

По-третє, Україна взяла на себе зобов’язання щодо розвитку відновлюваних джерел енергії. Наразі Україна вже має розвинене базове законодавство, що регулює це питання, а також достатньо високі пільгові (так звані «зелені») тарифи на електроенергію з відновлюваних джерел, що вже викликали сильний інтерес інвесторів до розвитку цього сегменту ринку електроенергії. Залишається неврегульованим ряд специфічних питань, зокрема питання регулювання доступу об’єктів відновлюваної енергетики до електропередавальних мереж та дозвільна процедура щодо встановлення таких об’єктів, що уможливлює державне втручання на цьому ринку. Можна очікувати, що після адаптації національного законодавства ці невизначеності будуть вирішені.

Таким чином, вступ до Енергетичного співтовариства буде мати такі наслідки для розвитку енергетичного ринку України:

1. Споживачі газу та електроенергії зможуть вільно обирати постачальників, виходячи з найбільш вигідних умов і ціни;
2. Постачальники газу та електроенергії з країн-членів Енергетичного співтовариства отримають право виходу на ринок України, і навпаки. Це створить умови для конкуренції між постачальниками за споживача всередині країни та відкриє можливості для вітчизняних постачальників вільно продавати газ та електроенергію на європейському газовому ринку (що особливо актуально для експорту електроенергії до країн ЄС);
3. Створить єдине правове поле для вирішення можливих конфліктів з постачальниками енергоносіїв. Це посилить переговорну позицію України на міжнародній арені та буде стримувати державних посадовців від укладання непрозорих угод на енергетичному ринку;
4. Україна буде змушена провести у короткий строк кропітку роботу по адаптації національного законодавства до європейських норм, забезпечити їх реальну імплементацію та зробити значні інвестиції в модернізацію енергетичної інфраструктури для забезпечення технічної можливості торгівлі енергоресурсами в рамках Енергетичного співтовариства (зокрема синхронізацію електропередавальних мереж з ETNSO-E, модернізацію національної ГТС тощо).

В будь-якому випадку нинішнє приєднання України до організації Енергетичного співтовариства є і буде залишатися у середньостроковій перспективі доброю можливістю для модернізації національного енергетичного ринку та економіки країни в цілому. І лише від наступних реальних кроків нашої держави буде залежати, чи зможе Україна отримати вигоди від вступу до цієї впливової організації, чи ні.

---

[i] Статтю підготовлено в рамках проекту "Виконання Порядку денного Асоціації (ПДА) між Україною і ЄС: експертний погляд", який виконує Консорціум аналітичних центрів у складі УНЦПД, Інституту економічних досліджень та політичних консультацій (ІЕД) та Центру політико-правових реформ (ЦППР) за підтримки Європейської програми Міжнародного фонду "Відродження". Медійну підтримку проекту надає МГО "Інтерньюз-Україна". Проект здійснюється у співпраці з Громадською експертною радою при Українській частині Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС.

[ii] Закон України №2787 від 15 грудня 2010 року «Про ратифікацію Протоколу про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства»

[iii] Закон України №2467 від 8 липня 2010 року «Про засади функціонування ринку природного газу»

[iv] Закон України №575/97 від 16 жовтня 1997 року «Про електроенергетику»

Приєднання України до Енергетичного співтовариства: нові можливості та нова відповідальність

Євгеній Раздорожний, 

Експерт Інституту економічних досліджень та політичних консультацій

24 вересня 2010 р. дійшов до свого логічного завершення дворічний переговорний процес щодо приєднання України до Енергетичного співтовариства. Міністр палива та енергетики України Ю. Бойко підписав у м. Скоп‘є (Македонія) відповідний протокол, який юридично формалізував приєднання України до договору про Енергетичне співтовариство. Для остаточного набуття чинності цим протоколом необхідна його ратифікація Верховною Радою України.

Приєднання стало можливим після виконання Україною низки передумов, висунутих країнами Енергетичного співтовариства, ключовими серед яких були здійснення комплексу заходів з підвищення ядерної безпеки українських АЕС відповідно до вимог МАГАТЕ, а також гармонізація законодавства України у газовій сфері із нормами відповідних директив ЄС.

Перша передумова була виконана ще у лютому 2010 р., коли в Україні було завершено реалізацію Спільного проекту ЄК-МАГАТЕ-Україна з оцінки безпеки українських атомних електростанцій, яка підтвердила відповідність енергоблоків вимогам міжнародних стандартів з ядерної безпеки. Виконання другої передумови відбулось у липні 2010 р., коли Верховна Рада прийняла закон “Про засади функціонування ринку природного газу”. Цей закон визначає нормативну базу для створення конкурентної моделі ринку газу в Україні. Зокрема, він встановлює принципи нової моделі організації українського газового ринку, які відповідають положенням європейських газових директив (Директива 2003/55/ЕС, Регламент ЕС 1775/2005), а саме: відкриття ринку газу, відокремлення функцій транспортування, постачання, розподілу та зберігання природного газу, надання рівних можливостей для доступу третіх сторін до ГТС та ПСГ в Україні, створення незалежного регулятора на ринку газу.

Приєднання України до Енергетичного співтовариства відкриває для неї як нові перспективи, так і накладає серйозну відповідальність у реформуванні національного енергетичного сектору та забезпеченні надійності поставок енергоносіїв до країн ЄС.

Як сторона Договору про Енергетичне співтовариство Україна отримує доступ та стає повноправним учасником внутрішнього ринку електроенергії та газу Євросоюзу. Українські газотранспортна та електрична мережі стають частинами європейських, що вимагатиме від України системної роботи з підвищення їх рентабельності та досягнення їх відповідності сучасним вимогам екологічної безпеки. Енергетичний сектор України функціонуватиме в рамках загальної регуляторної бази ЄС, що повинно забезпечити прозорі механізми формування тарифів на енергоносії та дотримання правил конкуренції, а також суттєво сприятиме залученню інвестицій в енергетичну галузь. Це у свою чергу відкриває шлях до реалізації домовленостей між Україною та ЄС щодо модернізації української ГТС. Але для цього буде необхідно продовжувати послідовну роботу з подальшої адаптації українського законодавства до відповідних норм Євросоюзу.

Крім того, формування спільного енергетичного ринку між Україною та ЄС об‘єктивно посилює позиції України в ситуації можливого тиску на її енергетичний сектор з боку постачальників енергоресурсів. Договором також передбачається можливість взаємодопомоги між країнами співтовариства на випадок зриву поставок з боку країн-постачальників.

Таким чином, приєднання України до Енергетичного співтовариства спонукає український уряд до комплексного реформування енергетичного сектору, що відкриває можливості для створення в Україні сучасної моделі енергетичного ринку, модернізації існуючих газотранспортних та електричних мереж, а також для більш ефективного використання наявного експортного та транзитного потенціалу України. Крім того, входження України до внутрішнього енергетичного ринку Євросоюзу є фактичним початком реалізації концепції секторальної інтеграції України до ЄС, яка закладена в майбутню Угоду про асоціацію.

Довідково: Договір про створення Енергетичного співтовариства був підписаний у 2005 р. в Афінах між Євросоюзом та країнами Південно-Східної Європи (Албанія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Сербія, Чорногорія, Хорватія та Косово (під адміністрацією ООН)). Метою створення Енергетичного співтовариства було запровадження спільних правових рамок функціонування енергетичних ринків шляхом поширення регуляторної бази ЄС на країни-партнери для їх подальшого інтегрування у внутрішній енергоринок ЄС. Крім того, Енергетичне співтовариство покликано сприяти підвищенню надійності поставок енергоресурсів до ЄС та країн-партнерів через розвиток нових маршрутів транспортування природного газу з Каспійського регіону, Північної Африки та Близького сходу, а також розробку розташованих у цих регіонах родовищ нафти та газу.